Мін немає. Є реальна загроза втрати кількох міст.

Де пролягатиме лінія фронту без Покровська, Селидового та Вугледара? Можете собі таке уявити?

Все частіше чую від командирів різних рівнів абсолютно реальну можливість втратити ці міста. Та хоч на діпстейт гляньте, все очевидно.

Чому ж так? Немає людей? Так, це правда. Але у нас немає жодних мін. "Чому ви не висвітлюєте це у ваших передачах?" — запитав мене один з командирів напередодні.

Але як ефективно протистояти атакам, скажімо, на покровському напрямку, де противник відправляє свої сили невеликими групами, коли на одну бригаду на тиждень виділяють всього 10!!!! мін 120-мм.

Можливо, вам скажуть, що обстановка з іншими калібрами трохи більш сприятлива. Але чи знаєте ви про те, що при визначенні пріоритетів важливо враховувати цілі? Наприклад, артилеристи, безумовно, не витратять снаряд з цезаря (155 мм) на невелику групу ворожих солдатів. Особливо враховуючи, що ці групи постійно атакують. Це просто "неекономно". Снаряди зберігаються для знищення техніки противника. Для боротьби з такими групами піхоти має працювати мінометна артилерія. Так, тільки от мінометів немає.

Не можуть все перекривати й дрони. Вони не замінюють артилерію й міномети. Вони мають працювати в тандемі!

Хоча держава й збільшила обсяги постачання, значна частина допомоги все ще покладається на волонтерів. Дуже прикро, що купити міни неможливо. Я готова зробити це. Справді. Лише скажіть, як саме. Особливо враховуючи, що наше виробництво 120 мм калібру працює на належному рівні. Виробники повідомляють, що склади переповнені. Але держава не робить замовлень. Чи справді ми далі чекаємо лише на допомогу від партнерів? Чи будемо продовжувати покладатися на них, хоча маємо все необхідне? І чому наше забезпечення залишатиметься на складах, коли це так потрібно на фронті?

Хоч обіцяли ж купувати у власних виробників. Навіть в Міноборони цілу агенцію з оборонних закупівель створили. А толку? Фронт переживає снарядний голод. Такої ситуації з мінами, як зараз, не було ніколи, кажуть мені воїни.

А як справи в Міноборони? Погодьтеся, що в останньому році вдалося уникнути корупційних скандалів, подібних до випадку з яйцями за 17 гривень. Проте, інші угоди на постачання зброї виконуються лише на рівні 10%.

Міністерство оборони є ключовим органом в державі, що переживає війну. Я справді мріяла б жити в країні, де це відомство займається не лише забезпеченням армії людьми, формою та харчуванням. Адже голодний солдат, навіть в обладунках, не є найкращим бійцем на полі бою. Але беззбройний воїн, який не має захисту від ворожих атак, таких як артилерія і міни, приречений на загибель. На жаль, це реалії.

Що із цим робити? У мене відповіді нема.